В одній зі своїх книг Р. Кійосакі писав: «Люди тому і програють, що надто бояться програвати». Острах невдачі стає непереборною стіною, що відділяє людину від життєвого успіху. Тому, якщо ви хочете, щоби ваша дитина в майбутньому була успішною, навчіть її програвати.
Як ви та ваша дитина реагуєте на програш
У дитячому садку проводять «Веселі старти». Ваш малюк прибіг останнім, щиро засмутився й зайшовся відчайдушним плачем. Ви збентежені, малюк реве, вихователі спішно відводять його вбік… Неприємна ситуація, яку точно не хочеться знімати на відео й показувати родичам.
Що відчуваєте ви
Спостерігайте не тільки за дитиною в момент реакції на програш, але й за собою. Що ви відчуваєте:
- Вам шкода малюка;
- Накочує сором за його публічну істерику;
- Ви обурені організацією змагань;
- Обурюєтеся, тому що дитина могла б і краще себе проявити.
Усі ці реакції контрпродуктивні за своєю сутністю та неправильні стосовно малюка. З ним усе гаразд, він не постраждав, чому ви його жалієте? Сором перед присутніми показує, що ви надто залежите від чужої думки. Претензії до вихователів означають, що відповідальність за програш ви перекладаєте на інших людей. А обурюватися в бік дитини, яка намагалася, але не змогла перемогти — взагалі несправедливо.
Правильна реакція, якщо дитина розплакалася, — відвести її убік, потішити, підтримати. Сказати, що він молодець, просто сьогодні інші хлопці були швидшими та спритнішими. Але наступного разу в нього обов’язково все вийде.
Що відчуває дитина
Вона у гніві та досаді, не розуміє, чому її зусиль виявилося замало для перемоги. Вона ще маленька, тож не вміє контролювати свої емоції, як це роблять дорослі.
Такі реакції можна пояснити незрілістю дитячої психіки в період від 3 до 5, а іноді й до 6 років. У цей час діти освоюють свій емоційний світ. Мозок ще не може підказати їм правильні варіанти поведінки в тій чи іншій ситуації, тому маленька людина висловлює свою образу так, як може.
Усі його реакції — щирі, йдуть від щирого серця, тому звинувачувати та лаяти за це не можна.
Реакції на програш дітей старшого віку
Молодші школярі та підлітки більш стримані, ніж малюки, хоча часом і їм буває важко впоратися з собою. Чи варто цьому дивуватися, якщо дорослі — з їх вихованням та зрілою психікою — іноді видають надмірні реакції на програш:
- у серцях відкинутий телефон після важкої розмови;
- удар дверима після невдалого візиту;
- нецензурна лексика;
- бажання залити пережиту невдачу алкоголем;
- скарги на життя та несправедливість Всесвіту тощо.
Ми дозволяємо собі дати вихід гніву та досаді, але при цьому контролюємо їх форму прояву, глибину. У цьому нам допомагає фізіологія. Якби механізм гальмування психічних реакцій у дорослих людей був би не до кінця сформований, ми стрибали б із дахів через віддавлену в трамваї ногу або провалений контракт.
Діти 6–14 років за програшу переживають ті самі емоції, що й дорослі. Але фізіологічно знаходяться десь посередині між трирічкою у сльозах і дорослим, що грюкає дверима.
Вони розуміють, що плакати вже марно і якось соромно, а правильно висловлювати досаду ще не вміють. Завдання батьків навчити їх цього.
Ключ до перемог — уміння програвати
Здатність програвати безпосередньо пов'язана зі здатністю вигравати. Адже якщо людина вміє приймати поразку, це означає, що вона має такі якості, як завзятість, здатність досягати цілей.
Кожен з нас стикається з невдачами, але не кожна невдача сприймається як фатальна поразка та кінець світу. Це треба пояснити дитині. Поразка — неоціненний досвід, який має надихати на подальші дії.
Щоби сформувати у дитини правильне ставлення до програшу, потрібно знизити його важливість, зробити так, щоб він не був більш значущим, ніж перспектива перемоги.
Чому це важливо?
- Поразка вказує на наші помилки;
- вміння тримати удар допомагає удосконалювати вольові якості;
- що більше дрібних програшів на шляху до виграшу, то він бажаніший.
У дорослому житті людина, яка не вміє програвати, стає безініціативною, слабкою, безпорадною. Вона не здатна протистояти негараздам, боротися за місце під сонцем. Такий працівник ніколи не досягне кар’єрних вершин і не зможе продемонструвати свої конкурентні переваги, навіть якщо вони в нього вагомі.
Як навчити дитину правильно ставитися до програшу
Корисні установки, які батьки прищеплюють своїм дітям, допомагають їм упродовж усього життя. І правильне ставлення до програшу — одна з обов’язкових навичок для успішного майбутнього. Як ви можете допомогти своїй дитині засвоїти її:
1. Не порівнюйте реакцію дитини з іншими дітьми.
Не ставте їх у приклад, не соромте за те, що ваш малюк по-своєму відреагував на невдалі обставини. Ставлення до програшу великою мірою залежить від темпераменту, що дається людині під час народження. Вона не обирає, чи народитися їй флегматиком, чи меланхоліком. А реакції людей із цими типами характеру помітно відрізняються.
Флегматик спокійно сприйме невдачу, а меланхолік гірко плакатиме. Сангвінік махне рукою, а холерик прийде в сказ.
2. Враховуйте вік.
Якщо п’ятирічка ридає через програш — це нормально й очікувано. У 9 років така реакція повинна вам підказати, що щось тут не те — дитина емоційно нестабільна, треба розбиратися з причиною (перевтома, стрес).
Підліток плакати може від вкрай травматичної ситуації. І якщо вона, на вашу думку, такою не є, потрібно зрозуміти, чому те, що сталося, спричинило такий емоційний відгук. Можливо, ви чогось не знаєте.
3. Не перекладайте відповідальність на зовнішні чинники.
Батьки іноді можуть звинувачувати вчителів за погані оцінки в дитини. Це не дивно, адже вони бачать, скільки часу й сил йде на навчання, а результату немає. Але не завжди корінь проблеми в необ’єктивному оцінюванні. Можливо, дитині необхідна ваша допомога чи послуги репетитора, щоби краще вникнути в програму та засвоїти її якісніше.
4. Не захищайте від неприємностей, а вчіть з ними справлятися.
Дитина бігає квартирою й ось-ось вдариться об гострий край тумби. Ви як батько з досвідом можете передбачити це і вчасно підхопити її на руки, щоби не впала. Але набагато корисніше зробити так, щоб малюк сам розумів, що бігати біля меблів небезпечно.
Ви не завжди будете поряд із ним, не зможете підхопити, підтримати та відвести загрозу. Треба, щоби дитина навчилася передбачати потенційні небезпеки та вчилася їх обходити.
5. Любіть того, хто програв.
Найнесправедливіша позиція — коли батьки змінюють своє ставлення до дитини, яка зазнала невдачі. Начебто й не лають, але водночас усуваються, демонструють своє розчарування. Скільки болю вони завдають таким ставленням! Адже це так прикро — програти ще й отримати осуд від близьких.
А має бути навпаки. Якщо ваша дитина не стала кращою, то їй належить подвійна порція вашої любові та уваги. Наприклад, поразка на змаганні не повинна стати причиною розбору польотів вдома та, що ще гірше, покарання за недостатню ретельність. Це привід з’їсти величезну порцію морозива та подивитися веселий фільм. Обійнявшись із мамою та татом.
6. Не примушуйте стримувати емоції.
Вчити самоконтролю, показувати на власному прикладі — так. Але не примушувати. Якщо дитина настільки роздратована, що хоче поплакати — не забороняйте їй цього, не соромтеся за прояв почуттів.
Вас повинен турбувати не свій комфорт, а те, як комфортно малюкові з вами у хвилини слабкості. Будьте поруч із носовою хусткою та смачною цукеркою.
7. Давайте відчути досвід розчарування і зробити висновки.
Обговоріть із дитиною те, що сталося, і поставте їй кілька запитань:
- чому так вийшло;
- що можна було зробити, щоби не програти;
- що ти хочеш зробити зараз і т.д.
Якщо малюк, через вік, не зможе відповісти на ці питання, підкажіть йому прийнятні варіанти відповідей. І разом виробіть план дій, щоб наступного разу точно здобути перемогу.
*****
Абсолютно не соромно боротися та програти. Набагато гірше програти та опустити руки або зовсім не боротися, боячись невдач. Якщо дитина вміє тримати удар і не сумує в разі програшу — вона вже переможець!
